Для вас, батьки

Положення про шкільну форму

Школа – це зовсім не страшно

1.     . Поясність дитині, що дорослі ходять на роботу; для діток робота - дитсадочок, а для старших - школа. Розкажіть, що всі колись ходили до школи: і бабуся, і дідусь, і мама, і тато.

2.     . Дуже часто причина негативного ставлення дитини до школи криється у відношенні батьків. Батьки «заражують» дітей своїми хвилюваннями, побоюваннями і малюк починає сприймати школу як невідому загрозу. Налаштуйте дитину позитивно, розкажіть, що у неї з'явиться багато нових друзів, що кожен день вона буде дізнаватися багато цікавого. Згадайте веселі історії зі свого шкільного життя. Можна погратися у «Школу». Нехай учителем у цій грі буде мама чи бабуся, а дитина - учнем, а потім поміняйтесь ролями.

3.     . Разом з дитиною виберіть найкраще шкільне приладдя: ручки, пенали, зошити, олівці, рюкзак, пластилін, альбоми. Нехай дитина поміряє новеньку форму, відчує себе дорослим, склавшивсе у рюкзак.

4.     Не акцентуйте увагу лише на навчанні. Дитинство у шість років не закінчується.

Готуємося до школи

Чи готова дитина до школи? Як допомогти дитині пристосуватися до нових для неї умов шкільного навчання? Ці питання не можуть не хвилювати батьків дошколят. Але дати правильну відповідь навіть досвідченим мамам і папам не завжди легко.

                   Існує багато психологічних тестів, по яких можна дізнатися про загальну шкільну зрілість дитини. Але проводити їх і знатися на отриманих результатах – справа спеціалістів-психологів. Тож пропонуємо елементарний спосіб перевірки, доступний абсолютно всім батькам.

 Отже, спершу поставте дитині наступні запитання. Якщо вона відповість на них без зусиль, то, значить, його психічний розвиток відповідає календарному віку і свідчить про готовність дитини навчатися в загальній середньоосвітній школі.

 Запитання для дитини 5-6 років

1. Як тебе звуть?

2. Як звуть твою маму, папу, сестричку, братика?

 3. Ти дівчинка чи хлопчик? Ким ти будеш, коли виростеші станеш дорослим: чоловіком чи жінкою?

4. Зараз ранок, день чи вечір?

5. Ти любиш малювати? Якого кольоруцей олівець, стрічка?

6. Скільки пальців у тебе на руці? Покажи два пальчики, три?

7. Скільки оченяту ляльки? А у тебе? Для чого потрібні очі, вуха? 8. Що роблять віником, олівцем, ложкою?

9. Коли можна кататись на санчатах: взимку чи влітку? Чому?

10. Коли можна купатися в річці: взимку чи влітку? Чому?

11. Яких ти знаєш звірів, птахів? Хто більший: коза чи корова?У кого більше ніг: у собакичи у півня?

Запитання для дитини 6-7 років:

1. Назви своєпрізвище, ім’я, по батькові.

2. Хто старший: ти чи твій брат, сестра?

 3. Скільки тобі років? А скільки буде через рік, два роки?

4. Колити снідаєш: вранці чи увечері? Обідаєш: вранці чи вдень? Що буває раніше: обід чи сніданок, день або вечір?

5. Де ти живеш? Де працюють твої папа, мама? Ким ти хочеш бути, коли виростеш?

6. Яка зараз порароку – літо чи осінь, зима чи весна? Чому ти так вважаєш?

7. Чому сніг буває взимку, а літом його немає?

8. Що робить листоноша, лікарка, вчитель? Хто лікує, а хто навчає?

9. Що більше – 8 чи 9; 5 чи3? Порахуй від 6 до 9, від 5 до 3?

10. Покажи свою ліву руку, праве вухо. Що знаходиться справа(зліва) від тебе в цій кімнаті?

11. Що потрібно зробити, коли випадково зламав чужу річ?

Не дивуйтесь, якщо питання вам здалися дуже простими. У практиці багатьох педагогів зустрічалися діти, які не змогли відповісти на багато з них. 
Готовність дитини до школи:складові успішного навчання

Якщо ж ваше дитя:

·        .  прибирає за собою іграшки після гри, альбом після малювання, книжки після читання, тоді вітаємо! Ваше дитя має високий рівень розвитку вольових навичок. А вони, у свою чергу, є основою довільного запам’ятовування, уваги, розумових навичок. І, відповідно, у вас і у вашої дитини буде значно менше проблем в школі

·        .· ставить питання і завжди вислуховує відповіді;

·         · дотримується певного режиму дня;

·        · вміє поводитися в суспільстві (не перебиває старших, без нагадування проявляє ввічливість, використовуючи«будь ласка», «дякую», «до побачення» та ін.);

·         · має більш-менш стійкі інтереси (прослухування музики, малювання, заняття мовами, конструювання, ліплення з пластиліну);

·          вміє поводитися застолом (правильно сидить, акуратно їсть);

·         здатний управляти своїми бажаннями (не їсть перед їжею цукерки, хоча вони і лежать на видному місці; не вередує, коли дорослі щось заборонили);

·         · вміє самостійно утримувати увагу досить тривалий час (15-20 хвилин) під час читання вголос, малювання, гри;

·          може сам собі приготувати бутерброд, вдягнутися по погоді, зав’язати шнурки і шарф;

·         · допомагає вдома по господарству(миє посуд, прибирає ліжко, накриває на стіл);

·         · кожен ранок чистить зуби, завжди миє руки перед тим, як сісти до столу;

                        В яку школу ви б не вирішили віддавати своє дитя, перехід дитини з дитячого саду, родинного кола до школи веде до значних змін в її житті. При цьому міняється не лише життя самої дитини, але і життя сім’ї в цілому, особливо якщо дитина єдина або старша. Підготовка до цієї події дитині просто необхідна. Особливе місце в підготовці займає формування очікувань і установок дитини на вступ до школи. Тут дуже важливо розповісти дитині, що у класі можна знайти нових хороших друзів, хоча цілком ймовірно, що не всі діти в класі тобі одразу сподобаються. Доречно буде розповісти про свої шкільні враження, своїх шкільних друзів, можливо, у вас є хороші знайомі зі шкільних часів, з якими ви до цих пір підтримуєте стосунки. Дитині буде цікаво дізнатися, що дружні стосунки можуть тривати такий довгий час. Поясніть дитині, що спочаткувона може сумувати за дитячим садком, за батьками, все шкільне може здаватися чужим. Це відчуття поступово пройде, учні зазвичай швидко звикають до школи та до нового оточення. Пригадайте про власні почуття та хвилювання в першому класі. Розкажіть, як ви чекали 1 вересня. Можете поділитися і своїми теперішніми відчуттями, пояснити свої хвилювання, які пов’язані з першим вересня. Але важливо, щоб ваші шкільні згадки та сьогоденні турботи не стали додатковим джерелом хвилювань для дитини. Налаштуйте дитину на те, що у неї будуть нові обов’язки.Підкресліть, що тепер вона підросла, стала доросліше. Це означає, що їй тепер не лише більше довірятимуть, але і більше від неї очікуватимуть, але знову ж таки робіть це обережно без зайвого тиску.

Щоб допомогти налаштуватися на новий ритм життя, краще говорити дитині:

·        В школі можна багато чого нового дізнатись і багато чому навчитися, варто лише захотіти.

      · У тебе все вийде, якщо ти трохи попрацюєш(постараєшся).

              Не перестарайтеся. Не слід обіцяти, що дитину чекають суцільні лаври успіху, важливіше допомогти їй налаштуватись на щоденну працю, але робитице необхідно дуже коректно. Зовсім неприпустимі вислови типу: «Що ж ти, така неохайна дівчинка, в школі робитимеш?» або «Ось там тебе привчать, нарешті, до порядку!». Також не сподівайтесь, що якщо ви весь цей час не привчали дитину до дисципліни, що школа нарешті зробить це за вас (особливо цестосується сімей, де діти не відвідували дітсадка). Дитині буде дуже важко пристосуватись до різкої зміни умов на такі, де дисципліни все ж таки прийдеться дотримуватись

·Оцінки — це важлива складова шкільного життя. Аби зменшити можливі хвилювання дитини з приводу оцінок, за час, що залишився до школи, спробуйте навчити її самої оцінювати те, що вона робить. Наскільки вона сумлінно попрацювала, чи все зробила, що могла. Для того, щоб навчити дитину цьому, необхідно:

     -   підтримувати прагнення до творчості, розвиткуі працьовитість. Коли дитина навчиться сама оцінювати своюдіяльність, вона відчуватиме себе набагато впевненіше, тому що матиме власне більш менш адекватне уявлення про зроблене. Отже, ваше дитя в цілому буде менш залежним від думки і оцінки оточення. Також дуже важливо, щоб дитина добре розуміла, що шкільні відмітки — це лише оцінка зробленого зараз, а не його особи в цілому! Підтримуйте та розвивайте впевненість дитини в собі, у власних силах — це дуже необхідно для хорошого самопочуття дитини в школі.     

         -регулярно з’ясовувати, що саме дитина думає з приводу своєї роботи, як її оцінює, що у нього вийшло, що не вийшло, чому? Важливо звернути увагу на те, що порівнюються результати та досягнення дитини з його ж власними успіхами, аби побачити рух і зростання відносно самого себе. Ще одна причина, чому не можна порівнювати з досягненнями інших діток, бо це може спричинити зниження самооцінки.

У будь-якому випадку, любіть свою дитину такою як є, навіть якщо вона не буде цілковитим відмінником! 

Шановні батьки! Зверніть увагу.

Поради батькам щодо розвитку творчих здібностей дитини

Поради батькам щодо виховання обдарованої дитини в сім'ї

Шановні батьки, запам'ятайте!

Якщо дитину...

завжди критикують - вона вчиться ненавидіти

висміюють - вона стає замкнутою

докоряють - вона росте з почуттям вини

хвалять - вона вчиться бути вдячною

підбадьорюють - вона вчиться вірити в себе

підтримують - вона вчиться цінувати себе

Формування графічних навичок письма. Швидке читання - запорука успішного навчання


Як виявити агресивну дитину?

Портрет агресивної дитини.Майже у кожному класі є хоча б одна дитина з ознаками агресивної поведінки. Вона нападає на інших дітей, б'є та обзиває їх, навмисно вживає грубі вирази. Цю забіякувату, сварливу дитину дуже важко прийняти такою, яка вона є, а ще важче зрозуміти. Агресивна дитина часто почувається знедоленою, нікому не потрібною. Вона часто шукає способи привернення уваги дорослих і однолітків.

Залежно від засобу агресії виокремлюють читири типи агресивних дітей.
Дитина, схильна до фізичної агресії. Така дитина помітна відразу, вона активнапрагне загального визнання, буває лідером у колективі, однак у неї відсутній самоконтроль, для неї не існує моральних обмежень.Дитина, схильна до вербальної агресії. Цей тип дітей більш "закритий" для оточуючих., але скільки страждань може завдати така дитина, яка кепкує з однолітків.Дитина, схильна до прояву непрямої агресії. Ці діти надмірно імпульсивні, у них примітивні потяги, які прагнуть негайного задоволення. Це агресія за принципом "звести на сварку, бійку і побачити результат"Діти-негативісти. Цей тип властивий здебільшого старшим дітям. Такі діти сприймають критику як особисту образу. Але вони розважливо обмірковують кожне слово, кожен крок, щоб зробити відповідь "гострішою", "крутішою", уважаючи жалість і співчуття долею слабких.

Як допомогти агресивній дитині?

1. Не фіксувати увагу на небажаній поведінці дитини і не сердитися самому.
2. Найадекватніша поведінка дорослого - це осуд агресії дитини.
3. намагатися насамперед з'ясувати причину агресії та спокійно, тактовно її усунути.
4. Дати можливість дитині позбутися агресії через ігри та релаксацію.
5. Намагатися зайвий раз приголубити дитину, показавши, що її також цінують і люблять
6. Реагувати і відгукуватися на будь-які позитивні зрушення в поведінці дитини, навіть якщо вони незначні.

Сором'язливі діти

Сором'язливість - якість особистості, що виявляється у тривожності, нерішучості, надмірній обережності у спілкуванні з оточуючими. Ця особливість притаманна багатьом людям - як дітям, так і дорослим.
    Напевно, сором'язливість можна назвати найпоширенішою причиною з тих, що ускладнюють спілкування.
     Водночас такі діти досить часто мають неабиякі здібності, легко опановують комп'ютену техніку, полюбляють читати, малювати. Але обдарованість і навіть виражені таланти блоковані комплексом невпевненості в собі, внутрішнім напруженням під час спілкування з однолітками, дорослими. І як наслідок - вони програють в очах менш здібним, але спритнішим одноліткам.

Як допомогти сором'язливій дитині?

• Розвивайте у дітей позитивне самосприйняття.

• Формуйте впевненість у собі та адекватну самооцінку.

• Виховуйте в дитини почуття власної гідності.

• Більше хваліть, підбадьоруйте дитину.

Прочитайте це, будь ласка

                Тато, це тобі!

Якось батько вилаяв свою чотирирічну доньку за те, що вона витратила, як йому здалося, дарма, велику кількість золотого обгорткового паперу, обклеюючи порожню коробку для того, щоб поставити її під новорічну ялинку. Грошей в сім’ї не вистачало, і через це батько нервував ще більше.

На наступний ранок дівчинка принесла батькові обклеєну нею коробку і сказала: “Тато, це тобі!”.
Батько був неймовірно збентежений і розкаявся у своїй нестриманості напередодні.
Однак каяття змінилося новим приступом роздратування, коли, відкривши коробку, він побачив, що вона порожня. “Ти що, не знаєш, що коли ти даруєш комусь подарунок, то всередині має щось перебувати?” – закричав він на дочку.
Маленька дівчинка підняла свої великі, повні сліз, очі і сказала: “Вона не порожня, татко. Я поклала туди мої поцілунки. Усі вони для тебе”.
Від почуттів що нахлинули на нього, батько не міг говорити. Він тільки обійняв свою маленьку дівчинку і благав пробачити його. Батько розповідав пізніше, що цю обклеєну золотом коробку, він довгі роки зберігав біля свого ліжка. Коли в його житті наступали важкі моменти, він просто відкривав її, і тоді всі ті поцілунки, які поклала туди його донька, вилітали назовні, торкаючись його щік, лоба, очей і рук.
У якомусь сенсі кожному з нас, кому довелося бути батьками, вручається золотий контейнер, наповнений безумовною любов’ю і поцілунками наших дітей. Це – найбільша цінність, якою ми володіємо.
Тому, якщо ви хочете зберегти щасливе сімейне життя, пам’ятайте Правило 3-е: Не критикуйте!
Ви думаєте, якщо у вас з’явиться спокуса критикувати дітей, я скажу: не треба. Не скажу. Нагадаю тільки наступне: перш ніж критикувати дитину, прочитайте один класичний зразок американської журнальної літератури, статтю У. Лівінгстона Ларіда “Батько забуває”.
Ця стаття була спочатку надрукована в якості передової в “Журналі для домашнього вогнища”. Ми передруковуємо її тут у скороченому вигляді.

“БАТЬКО ЗАБУВАЄ”.

Послухай сину, я кажу це зараз, коли ти спиш. Щоки лежать на маленьких рученятах, світлі кучері прилипли до вологого чола. Я потайки прокрався в твою кімнату. Усього кілька хвилин тому, коли я сидів з газетою в бібліотеці, мене охопила хвиля каяття. Я прийшов в твою спальню з повинною. Я подумав про те, що був дуже суворий до тебе. Я вилаяв тебе, коли ти збирався до школи, бо ти навряд чи торкнувся обличчя рушником. Я відчитав тебе за те, що не чистиш черевики, голосно крикнув на тебе, коли ти кинув свої речі на підлогу.

За сніданком я теж знайшов, за що тебе посварити. Ти щось пролив, ковтав їжу великими шматками, клав лікті на стіл і намазував занадто багато масла на хліб. А коли я поспішав на свій автобус, а ти, йдучи гуляти, обернувся, помахав мені рукою і крикнув: «До Побачення, татко!», Я, насупившись, кинув у відповідь: «Розправ плечі, не сутулься».
Увечері повторилося те ж саме. Проходячи повз тебе, я побачив, як ти, стоячи на колінах, граєш в кульки. На колготах вже утворилися дірки. Я принизив тебе при твоїх друзях, коли ти йшов попереду мене у напрямку до дому. Колготи були дорогими, якби ти сам платив за них, то був би більш акуратним.
Слухай сину, що говорить тобі батько.
Пам’ятаєш, як пізніше, коли я читав, сидячи в бібліотеці, ти несміливо увійшов і подивився на мене з якимось болем в очах. Я кинув на тебе погляд поверх газети, нетерплячий і незадоволений, натякнувши що ти мені заважаєш. Ти нерішуче стояв у дверях. «Чого ти хочеш?» – пробурчав я. Ти, нічого не сказавши, стрімко кинувся до мене, обвив руками мою шию і поцілував. І твої рученята стиснулися з любов’ю, яку Бог розпалив у твоєму серці і яку не може пригасити навіть нехтування. А потім ти пішов, і я чув, як ти піднімаєшся сходами.
І в цей момент, синку, газета випала у мене з рук і моторошний, паралізуючий страх охопив мене. Що ж зробила зі мною звичка? Звичка вичитувати, вишукувати помилки, робити зауваження. Це не тому, що я не люблю тебе, а тому, що занадто багато чекаю від дитини. Я оцінюю тебе мірками своїх років. А в тебе, в твоєму характері так багато доброго, чудового, щирого. Твоє маленьке сердечко схоже на величезний диск сонця, що постає над дикими пагорбами.
Я побачив це в твоєму раптовому пориві, коли ти підбіг і поцілував мене перед сном. І сьогодні більше нічого не має значення, синку. Я прийшов у темряві до твого ліжка і став на коліна.
Це недостатнє відкуплення. Я знаю, що ти не зрозумів би все те, що я зараз тобі кажу, якби не спав. Але завтра я буду справжнім батьком. Я буду твоїм нерозлучним другом, буду страждати, коли ти страждаєш, і сміятися, коли ти смієшся. Я прикушу язика, коли з нього будуть зриватися нетерплячіслова. І буду повторювати як заклинання: «Це всього лише хлопчик, маленький хлопчик!”
Боюся, я уявляв тебе дорослим чоловіком. Тепер, коли я дивлюся на тебе, сину, стомлено згорнутого в своєму ліжечку, я бачу, що ти все ще дитина. Ще вчора мати носила тебе на руках, і твоя голівка лежала у неї на плечі. Я вимагав занадто багато…

О чем дети плачут и не рассказывают родителям…

Вчера был самый тяжёлый день в моей жизни! Да! Так больно мне не было никогда – ни в детстве, ни когда-либо потом.

Мы с младшей Тонечкой гуляли, чем-то занимались дома. Пришла из школы Варвара, чуть позже из сада две средние. Все было как всегда.

К вечеру девчонки почему-то поссорилось, раскричались, я «рявкнула», чтобы успокоились. В общем, обычная история.

Вернулся с работы муж, всех помирил, обогрел (это он умеет). Девчонки рассказали ему свои маленькие беды, обиды. И все сразу забылось. И опять любовь, смех, игры.

Только старшая, Варюша, была все время какая-то очень грустная. Смотрела на меня своими печальными глазищами и как будто что-то хотела сказать.

«Варя, ты хочешь со мной поговорить?» – спросила я. «Да, мама!».

Мы закрылись в комнате. Сидим – молчим. Только вижу, глаза её наполняются слезами. «Ну, говори, дочь, не молчи…».

И Варя заговорила… «Мама, ты знаешь, я очень тебя люблю… Но вот сейчас ты была не права… Ведь я могу сказать, что ты была не права?» – «Можешь, Варя!».

«Мы с девочками поссорились, ты сказала, чтобы мы «быстро прекратили и ушли с кухни», а ведь даже не спросила, что случилось. А я просила их, чтобы мы вместе тебе помогли, убрались. А они разбаловались. Я так расстроилась! И так хотела, чтобы ты меня обняла! А ты рассердилась».

Я прижала к себе дочку. «Прости меня, Варенька!».

А она все говорила. Говорила… То, что я никогда не знала. О чем просто не думала. Хотя считала, что у нас с ней близкие, доверительные отношения.

Она говорила и как будто выплескивала все, что копилось годами в её нежной душе, всю ту боль, которую я, мать, безумно её любящая, ей нанесла.

Говорила о каком-то утёнке, которого долго и старательно вырезала в пять лет и хотела мне подарить, чтобы порадовать. А я отругала ее за разбросанные везде обрезки бумаги и клей на полу. Оказалось, она ещё долго спала с ним под подушкой и грустила, что они с утёнком маме не нужны.

Говорила, что когда родилась Сонечка, она тоже хотела стать опять маленькой. Потому что я все время провожу с малышкой. Что хотела, чтобы и её все время брали на руки и целовали в головку… И даже стала пытаться «сюсюкать» «как малыши»… А я ей строго: «Не кривляйся!».

Говорила, как ее кто-то обидел в школе, и она очень хотела со мной поговорить, поплакаться. А я была чем-то занята и отмахнулась: «Потом!».

Как сделала на труде красивую поделку и мчалась домой мне её подарить, а я отругала её за тройку. И поделка так и осталась валяться в портфеле.

Говорила, что я очень хорошая, но вспыльчивая. И она часто залезает к себе на второй этаж кровати и представляет, как было бы хорошо, если бы я всегда была спокойная, ласковая. А ещё мечтает, чтобы мы сели всей семьёй и налепили пирожков. И пусть вся кухня будет в муке и тесте, зато как весело.

И как ей больно, когда мы с папой иногда вздорим: «Ведь вы такие хорошие, так любите друг друга… Никогда, слышите, никогда не ссорьтесь!».

И много всего говорила… А я сидела, слушала… И теперь уже у меня слезы катились градом.

«Мамочка, ты не обиделась, что я тебе это сказала? Я давно хотела, просто боялась тебя расстроить! Я шла в храм и все это рассказывала Богу. Рассказала сейчас тебе, и мне стало так легко!».

Нет, доченька моя любимая, я не обиделась. Мне просто больно. Больно за то, что я так быстро забыла себя – в детстве.

Как я сама плакала, когда работающим и вечно занятым родителям было некогда меня выслушать. И я ночами выплакивала свои беды плюшевой собаке Биму.

Как лет в шесть хотела сделать подарок родителям на Новый год и склеила из картона домик. Радостно помчалась к ним в комнату подарить, а у них были какие-то проблемы и они выпроводили меня: «Потом! Иди, уберись в комнате!». И как я рыдала в обнимку с этим домиком.

Как я ревела из-за чего-то, а мне говорили: «Прекрати сейчас же! Это ерунда!». А для меня это не было ерундой, понимаете?!

И я обещала себе, что со своими детьми у меня будет все совсем по-другому. Все! По-другому!

Как же мы, родители, все быстро забываем! Какими важными, умными, строгими мы становимся. Какими черствыми! И как раним мы наших детей тем же, чем ранили нас порой наши родители – случайно, не подумав. Почему мы перестаём понимать, что то, что не важно для нас, может быть важно нашим деткам? Почему мы не слышим их?

Варенька, милая! Ты выросла! Тебе целых десять лет! Ты уже видишь меня не как «прекрасный мир», как видят маму малыши. Ты видишь меня такой, какая я есть, со всеми моими недостатками! Спасибо тебе за это! Теперь мне нужно учиться быть мамой взрослых детей.

Я услышала тебя! Ты мне очень помогла! И я хочу, чтобы ты знала. Ты и твои сестрёнки – самое прекрасное, что когда-либо было и есть в нашей с папой жизни. Мы так хотим, чтобы вы были счастливы. И чтобы больше не было поводов для таких разговоров.

Мы долго сидели с дочкой, обнявшись, рассказывали друг другу о себе… плакали… Весь вечер проревели.

Да! Это был самый тяжёлый день в моей жизни. И одновременно прекрасный! День новой жизни, в которой я постараюсь СЛЫШАТЬ вас, мои драгоценные девочки.

На ночь я перекрестила их, поцеловала в лобики. «Прости меня, Варенька!» – шепнула я старшей. «Мамочка, я так тебя люблю!» – сказала она сквозь сон.

Как анализировать детский рисунок семьи

Твой ребенок может помочь не только найти, но и обезвредить болевые точки семейных отношений с помощью обычного рисунка

Попроси ребенка нарисовать семью. Пока он будет рисовать, не вмешивайся в сам процесс, но следи за очередностью появления домочадцев на бумаге. Когда рисунок будет готов, поинтересуйся у малыша, как зовут всех персонажей его картины и приступай к анализу.

По очередности

последовательность появления членов семьи указывает на отношение к ним юного художника. Обычно первым дети рисуют самого любимого или самого значительного члена семьи. Если он забыл нарисовать кого-то – это значит, что с этим человеком у ребенка натянутые отношения. Себя ребенок часто изображает в самом центре – значит он уверен в том, что родители любят его. И наоборот, он чувствует себя брошенным и одиноким, если не нарисовал себя вовсе.

По составу

Если на рисунке в виде группой фотографии отсутствует один из членов семьи, спроси у ребенка, почему он его забыл. Такой неполный портрет – серьезный повод задуматься.

По размеру

чем большим авторитетом у ребенка пользуется изображаемый человек, тем выше и больше будет его фигура. Отвергнутые дети рисуют себя маленькими, а избалованные могут не вместить свое гигантское изображение.

По расстоянию

Когда в доме мир и покой, все персонажи изображены почти вплотную друг к другу. Чем ближе малыш рисует себя к кому-то из родителей, тем сильней его привязанность к этому человеку. Любой предмет, нарисованный между людьми, символизирует барьер в отношениях между этими членами семьи.

По цвету

Все, что любимо твоим чадом, он раскрасит теплыми тонами. Особую привязанность выразит сочным, ярким цветом. Если чью-то одежду малыш раскрасил синей краской, значит, рядом с этим человеком ему комфортно. Если зеленым – значит этот человек уважаем и значим для ребенка. Желтый будет означать импульсивность и руководство к действию, красный – агрессию, черный цвет сигнализирует об эмоциональном неприятии кого-то из родственников.

По частям тела

Тщательно прорисованные черты лица означают любовь и значимость родителя для ребенка. Если автор рисунка выделил свое лицо – это признак самолюбования или повышенного внимания к своей внешности, но до 4 лет такой рисунок можно считать нормой. Если маленький художник изобразил рот кого-то из родителя слишком большим, то возможно этот человек делает ребенку много замечаний.

Если рта нет или он очень мал – персонаж в жизни скрывает свои чувства. Нарисованные зубы говорят об агрессии. Персонажи с большими глазами испытывают страх, а с маленькими – что-то скрывают. Длинные руки, как и полное их отсутствие, означают, что этот человек очень властный и психологически давит на ребенка. Короткие руки выдают внутреннюю слабость. А если ребенок нарисовал себя с поднятыми вверх руками, он желает самоутвердиться в семье, ему не хватает внимания.

Твой ребенок может помочь не только найти, но и обезвредить болевые точки семейных отношений.

Если ты запуталась в толковании шедевра своего ребенка, то просто переверни лист бумаги и пройди с ним тест на тему «Семья, которую я хочу». Попроси малыша нарисовать семью его мечты, и ты увидишь, чего не хватает каждому из вас, чтобы быть счастливым и дарить любовь близким.

 Шановні батьки!                                                                                                                                                                                                                                                                                                            

Пам'ятайте, що літні канікули для дітей - це можливість набратися свіжих сил, оздоровитися,закріпити набуті знання і використовувати їх у домашніх умовах.     Звертаю увагу на організацію відпочинку Вашої дитини під час канікул: 1. Не залишайте дітей без нагляду. Ви повинні знати, де знаходиться ваша дитина протягом дня і ночі. 2. Слідкуйте, щоб діти обережно поводилися з вогнем. 3. Використання піротехнічних засобів небезпечне для життя і здоров’я. 4. Нагадуйте дітям, що необхідно дотримуватись правил дорожнього руху. 5. Не дозволяйте, щоб діти ходили на водоймища. 6. Категорично забороніть дітям грати в недобудованих,зруйнованих, аварійних будівлях або на території поблизу таких об'єктів. 7. Нагадуйте правила поводження з побутовим газом під час користування газовими плитами. 8. Пам’ятайте про правила поводження з бездоглядними свійськими тваринами. 9. Не допускайте, щоб Ваші діти вживали алкогольні напої. 10. В разі необхідності телефонуйте: - при пожежі - 101 - до міліції - 102 - швидка допомога - 103 - служба газу - 104 

Увага!Дитина не може прогулювати школу!

Якщо дитина без пояснення причини не приходить до школи понад 10 днів, це може грозити батькам штрафом у кількадесят гривень.

Про це йдеться в матеріалі львівського видання “Експрес”.

“Дитина не може прогулювати школу без поважної причини. Якщо школяр пропускає уроки за сiмейними обставинами, то батько чи мати повиннi написати пояснення, у якому мають вказати причини вiдсутностi учня. Як правило, попередньо батьки телефонують класному керiвниковi та кажуть, що дитини цього дня не буде, а пiзнiше пишуть пояснення“, – каже начальниця львівського управлiння освiти Зоряна Довганик.

Також вона зазначає, що коли дитина захворіла, то обов’язково потрібно отримувати довідку від лікаря. Адже якщо дитина 10 днів поспіль не приходить до школи без пояснення причини, навчальний заклад має повідомити про це поліцію та службу в справах дітей.

“Такi правила поширюються на всi школи України та регламентуються постановою Кабiнету мiнiстрiв №684 “Про затвердження Порядку облiку дiтей шкiльного вiку та учнiв” (пункт 13)”, що набула чинностi 13 вересня 2017 року“, – пояснює Довганик.

Втім, додає вона, за прогули дитину не можуть відрахувати.

Водночас начальник львівської обласної служби в справах дітей Володимир Лис пояснює: коли дитина без пояснення причини не приходить до школи, то спершу працівники служби “проводять роз’яснювальну роботу” з батьками.

“Якщо це не допомагає, то наступного разу батьків уже можуть притягнути до адмiнiстративної вiдповiдальностi за ухилення вiд виховання дитини. Сума штрафу невелика – кiлькадесят гривень. Якщо й це не допоможе, то їх навiть можуть позбавити батькiвських прав. У цьому випадку насамперед йдеться про дiтей з неблагополучних сiмей”, – зазначає Лис.